Якось однажди, гуляючи по просторах всеприєвшегося Хрещатика со своєй малоадекватной компашкой, мене вполнє серйозно придавило на мочевой клапаноіспускатєль, так як пивко ігриво начало предвкушать конец. Шо дєлать в такій ситуації?
Яке необходимое решение нужно предпринять, єдрьон-загон, коли всі расслабітєльниє кабінети забиті до всемогущего невоздержания?
Де нужно правильно открить кран? А де прийдеться, дорогіє друзья! По крайней мере, я так подумав…, а точнее, не я, а «он». І це проізошло, як сон:
Стою я в арке на крильце,
І тупо дзюрю на підлогу,
Замерзло правоє яйце,
І обисцяв собі ногу…
Хлопок по правому плечу во время цього гламурного процеса дав знать о том, що це удовольствіє далеко не бесплатне. Послє слов: «Ща, товариш сержант, я додзюрю», я продолжав обмивать, мелом написаниє, слова на кирпічному домі. Коли проливной дождь прекратився,- зеленокурий бобік ждав мене на виході с распростертими дверьми.
«Карета подана, сер!» - прошепотів мені на ухо сержант.
«Нам не по путі» - монотонно отвєтіл йому я, преподносячи презент в відє трьох неоподаткованих мінімумів.
Почесавши глупий затилок, парніша с погонами продолжил свій путь без меня, бо не даром казав один мудрий человек:
«Не так важні тії деньги, як охота посцать в неформальной обстановке!»
Сергей НЕ Фоменко спешиал фор ze ГОН tv.
| < Шпаргалки для самцов | Прощай школа… такое горькое расставание … > |
|---|
)))) 
у меня похожая ситуация была в Мариинском парке