Я ухожу

   Я стою на краю двери,

Я дышу полной грудью орлиной,

Не услышу твоей я молвы,

Всеравно я буду с Алиной!

Сколько можно меня допекать?

Сколько можно терпеть тебя, гнида?

Я намерен сейчас же тікать,

Бо не тільки Аліна, а й Ліда

Мене ждуть за порогом двері,

Яку ж я і вставляв власноручно...

А сейчас, шмонько, я ухожу,

За собою прикривши їх гучно.

Що ти кажеш? Харош. Я не чую.

Ухожу, розірвавши листа,

Я сьогодні в Аліни ночую,

Вона чиста й душою проста,

А не то, що твоє верховенство,

Космо-леді, нехай йому грець.

І найшов же тебе чрез агенство...

Ох і вляпався ж, с*ка, шандець.

Хорошо, що хоть жив по гражданке

Без весілля і прочей херні...

І досталося ж щастя засранке,

А для мене ці годи марні.

Але все. Це кінець. Я тікаю

Чрез ларьки за дома і в метро...

Ох, і жарко ж - я потом стікаю,

Там було десь літрове сітро... (кто-то подает ситро, я пью)

Вобщем, поняло, чмо беззащитне,

Як не треба в дальнейшом робить?!

Хорошо, що хоть ти не вагітне,

Бо прийшлося б тоді вовком вить...

Я іду. Вещі тут. Я собрався.

Все. Давай. Не звизди - я не вірю.

Я ж для тебе, тварь, жив і старався....

Йолки-палки, забув в тебе гирю...

Ну да ладно, куплю собі другу,

Бо вертаться - плохая примета.

Все. Давай. Я підвожу подругу,

А з тобой наша песенка спета!